Весна примножує коефіцієнт Добра,         Або всесезонні складові нашої          професійної формули

   Єдиний спосіб допомогти собі — це допомагати іншим.            Джебран Халиль Джебран, видатний філософ-миротворець, художник, поет, письменник ХХ століття

У короткому часовому просторі доби (якого так замало кожній людині, а керівникові – тим більше) мені подобаються години від пізнього вечора і вже до глибокої ночі. Саме тоді, коли вже завершила заплановане на день (ну майже все!), відвідала батьків, зателефонувала дітям, а у квартирі лад та порядок, маю можливість спокійно продумати та обґрунтувати нові ідеї, які почасти вимагають не тільки глибоких професійних умінь, а ще й менеджерської сміливості і навіть філософських знань.

Тож перш ніж викласти свої думки на папері, роками виробила звичку: взяти ручку, аркуш паперу і швиденько накидати кілька ключових слів, актуальних для мене ось тут і зараз.

Скажу чесно: буває, не одразу віднаходжу якусь об’єднавчу ключову думку. Тоді довгенько перебираю серед різних варіантів найважливіше, аби відкоригувати свої професійні і навіть особистісні задуми. Та цього разу провідна ідея нашої соціальної практики на перед великодні тижні була чітко сформована ще заздалегідь. Ще вдень, попри велику напругу на роботі, вибрала час, аби пройтися стежками нашого пансіонату, помилуватися берегом Дніпра і подумки сповідатися про все, що пережите від весни до весни.

Імпонують мені ці прогулянки ранньою весняною. І хоча ще дерева не вбралися в листя, а квіти тільки - но визирають із-під землі тонкими билинками, вмить виникає виразна асоціація помітного оновлення природи. А ще й люди о цій порі якось помітно стали вбраними яскравіше, а жінки вже й зачіски після зими встигли підправити. Зовні все якось швидко, всупереч іще прохолодним вітрам, враз на весняний настрій налаштувалося.Але чи налаштували ми, люди, внутрішньо себе на те, аби стати кращими не лишень зовні, а головне – у вчинках своїх? Чи не викинули з професійно-ділової, реально-доказової та просто людської «моди» такі поняття як небайдужість, милосердя, щедрість і вміння просто вперто, наполегливо, але щодня робити щось добре та приємне? Адже не секрет: «мода» на успішних, прагматичних, самодостатніх в якийсь момент хитнули терези моралі в бік залізного прагматизму, витиснувши елементарні для людини поняття, совість, співчуття,доброта.Чому ми дозволили, аби добро і порядність сприймалися за слабкість характеру? Чому з-поміж різних пропозицій для національної ідеї на нинішні часи ми й досі не обрали таку просту, притаманну нашому народу думку із розряду вищого пілотажу: бути гуманістами, стати добрішими, жити в злагоді поміж собою. На це не потрібні сотні, тисячі, мільйони гривень. Cлід просто повернутися до споконвічних джерел, традиційних прагнень наших пращурів – жити по совісті, щодня вчитися ставати кращими, мудрішими, світлішими. Тільки так можна багато змінити на краще. І навіть врятувати так необачно загублене.…Ці якихось десять хвилин споглядання на людей, дерева, птахів, Дніпро допомагають мені краще будь-яких вітамінів віднаходити інтелектуально-емоційну наснагу в години професійних тріумфів і навіть невдач та розчарувань. Та надто потужно накриває хвиля таких роздумів у ці особливі дні – за кілька тижнів до Великодня. Ніби на найточніших терезах часу зважуєш усе, що є актуальним, а що так – абсолютно другорядним, проміжним. Завжди важливо бути не затятими мрійниками-теоретиками, а передовсім реалістами-практиками. Отож я ще раз озираюся довкола і вже маю ідею: ось тут ми розіб’ємо ще одну фіто-клумбу, вже завтра започаткуємо передсвятковий конкурс на кращий ландшафтний дизайн біля наших корпусів, у різних секторах території нашого пансіонату. А коли усе тут зацвіте та забуяє, зробимо мальовничу фотосесію і, за найменшої можливості, облаштуємо фотовиставку. А може й наші художники (і серед них – уже визнаний талант Андрій Лещинський) напише кілька оригінальних етюдів, які подасть на нові конкурси, виставки, арт-аукціони і вони неодмінно будуть помічені та належно оцінені. А коли вже розквітнуть наші клумби, які ми гарненько днями впорядкуємо та засіємо, то і кожному імениннику, і медсетричкам та лікарям до їхнього професійного свята будуть вплетені в букети вирощені тут, у нас, свої квіти. До речі, конкурс на кращу медичну сестру пансіонату у нас уже протягом багатьох років – традиційний. А цьогорічний ми вже оголосили. І розробили сценарний план, як цікаво та щиро вшанувати таких талановитих, мужніх і небайдужих до кожного зойку наших сестер милосердя.

«Постійна доброта може творити дива. Подібно до того, як сонце може розтопити лід, так і доброта викорінює нерозуміння, недовіру та ворожість». Це ще одна думка видатного філософа-миротвореця Джебрана Халиль Джебрана. Отож виписую собі у діловий блокнот і цю цитату (ну подобається мені відшукувати мудрі думки-перлини. Ще й потім на апаратних нарадах зачитати. Мої колеги до цього вже звикли, і накреслю план роботи на перед великодній період.

Зважаючи на аж занадто скромне цьогорічне фінансування соціальної сфери, там є багато нових і трішки ризикованих задумів. Але ми неодмінно впораємося. Не вперше таке бувало. Але ж треба і наші професійні таланти, характер знати! Не побоюся бути нескромною: колектив нашого пансіонату – спеціалістів та технічних працівників – досвідчений, чітко організований та згуртований на ідеях поваги та уваги до кожної людини. Тож має добре ім’я не лише на Херсонщині, але й далеко за її межами. Ми всі такі «працеголіки» та ще й ініціативні які – тільки встигай на льоту підхоплювати свіжі ідеї! Будь-яку справу зробимо, як у нас кажуть, на «п’ятірочку». Кожен фахівець має особливий привілей: дотримуючись чітких професійно-етичних вимог, водночас користуватися правом на вільний вибір інструментарію для досягнення благородної мети – допомогти, врятувати, підтримати тих, кого здолали невиліковні недуги та ще й немилосердно-холодно обвітрили життєві обставини.

Із офіційної довідки:Каховський геріатричний пансіонат має статус закладу соціально-лікувального спрямування. Розташований на мальовничому березі у центрі міста, над красенем-Дніпром, у трьох корпусах, з’єднаних між собою галереєю. Кожного, хто хоча б раз у житті приїздив сюди в офіційних, благочинних чи сімейних справах, привертає увагу ошатна територія закладу, на якій висаджені фруктові дерева, розбиті клумби та фіто-клумби, невеличкі городи, на яких вирощують овочі та вітамінну зелень для потреб мешканців закладу.

У пансіонаті діє сучасний медичний комплекс, де досвідчені лікарі, середній та молодший медичний персонал цілодобово надають невідкладну допомогу. Диспансерний нагляд гарантований кожному пацієнтові, а кваліфіковані медпрацівники щоденно оглядають тяжкохворих та прикутих до ліжка.

У закладі організоване чотириразове харчування, у тому числі й дієтичне. Працівники харчоблоку (всі досвідчені та навчені за вимогами нових технологій приготування їжі для різних категорій підопічних) готують смачну та збалансовану їжу. До послуг мешканців пансіонату та співробітників – бібліотека, кімната психологічного розвантаження, фітобар, кафе «У колі друзів». Для любителів поспівати – система караоке. Символом духовності людей стала збудована на території пансіонату каплиця Пантелеймона Цілителя.

Коридори та їдальні корпусів постійно прикрашають виготовлені тут, у пансіонаті, зразки красивого та потрібного у побуті рукоділля, малюнки, фотоекспозиції та книжкові виставки. Двічі на тиждень тут працює кінозал (по середах і четвергах для людей уже поважного віку – демонстрація ретрофільмів). Періодично влаштовуються діалоги після лекцій із актуальної тематики історичного, медичного та психологічного спрямування. Проводяться релаксаційні тренування з психологом у кімнаті психоемоційного розвантаження, діє «Фітобар». Щосуботи для молодих – дискотеки. Новоріччя, День святого Валентина, дні вшанування людей із особливими потребами, ветеранів, жінок – кожне свято відзначається цікаво, продумано до деталі,аби люди відчували себе як у теплому рідному домі.

У Каховському геріатричному пансіонаті стало доброю традицією організовувати вечори знайомств, дні іменинника, зустрічі з поетами та прозаїками Каховщини, презентації їхніх книжок, діалоги зі спеціалістами районної бібліотеки, іншими цікавими людьми, години духовності, уроки народознавства «Немає переводу добрим звичаям народу» тощо. Підопічні закладу – активні відвідувачі фестивалів «Каховський вернісаж», учасники спортивних змагань та міських заходів «Каховка має таланти». Вони неодноразово побували на екскурсіях у нашій столиці, у сусідньому Миколаєві та на одній із програм «Х-фактору в Києві. А ще – відкрили для себе унікальний туристичний маршрут в оазі серед пісків «Зелені хутори» та запаслися добрими емоціями у Скадовському дельфінарії і під час багатьох екскурсій за маршрутами унікальних куточків Херсонщини.

У Каховському геріатричному пансіонаті із давніх часів владарюють принципи професіоналізму, порядку і порядності, інноваційності у щоденній медико-профілактичній та соціально-психологічній роботі, милосердя та доброчинності до тих, до кого відвернулися доля і навіть рідні люди. Щохвилинно тут оточені дієвою увагою та повагою 200 пацієнтів, яких обслуговують 136 спеціалістів та працівників. Самотні люди мешкають у затишних кімнатах, а сімейним надаються окремі приміщення. Нині у пансіонаті – вже 17 подружніх пар.

Серед них – і молодь із обмеженими фізичними можливо стямита драматичними змалечку долями, як Світлана та Петро Кравченко, і вже люди доволі поважного віку. Зокрема, для Валентини та Андрія Подоляко пансіонат став надійним прихистком від хвороб, усамітнення та щасливим квитком до нового життя та розвитку раніше прихованих талантів (зокрема, Валентина, малює, Андрій теж має різні дозвільницькі уподобання).

В одному з інтерв’ю, записаному під час проведення в пансіонаті святкової акції «Сімейні цінності», Валентина Подоляко розповіла журналістами Херсонської обласної телерадіокомпанії «Скіфія»: «В інтернаті у нас зроблені ремонти. Скрізь затишно, охайно, смачно годують. Медики про нас дбають. А ще ми їздимо до моря, відвідуємо театр у Херсоні, були на різних концертах, екскурсіях до інших міст. У такому пансіонаті жити можна».

Не покривлю душею, коли скажу,   як непросто створити добрий настрій нашим підопічним на фоні того фізичного та емоційного болю, який щоденно вривається у нашу велику родину. Але ж я – жінка, мама, вчитель, а вже потім – юрист, директор. Тож разом із моїми старанними і відданими соціально-реабілітаційній роботі колегами, знаходимо хоча б якусь крапельку святковості навіть у часи сірих буднів. Від так почасти ваш пансіонат називають режисерським центром святкового настрою…

І все це та багато іншого доброго, мудрого, корисного і благородного забезпечують мої прекрасні колеги. І я зумисне не називаю кращих серед кращих. Кожен із них – гідні поваги і визнання. Усі ми із роками такої напруженої і водночас вдячної роботи, стаємо фактично друзями. Не удаваними, котрі заради «гарної картинки» у стосунках приховують якусь тривожну правду від керівника. Співпраця наша тримається на відвертості та відкритості. Це – почасти непросто. Але іншої формули немає: тільки у такій атмосфері взаєморозуміння керівник розкриває суть головних професійних рис і людських чеснот, які забезпечують виконання не тільки державних соціальних завдань, а й ще й тієї благодійної, милосердної місії, яка є важливим чинником наших щоденних доволі важких турбот.

Звісно, не кожному дано витримати такий ритм і емоційний фон. Але якщо людина готова виконувати ось такі добрі, корисні та вкрай нелегкі завдання, не чекаючи визнання, перед нею відкриваються широкі дороги. Треба відійти від суцільного негативу і просто не боятися бути справжніми. Як і належить Людині.

А їй належить іти далі, шукати однодумців на інших орбітах благодійництва та добра. Це – непросто, завдає нових і нових клопотів та подвійної відповідальності. Але ти не мусиш бути один, коли взяв собі за правило: добра багато не буває.

Тож нещодавно в нашому пансіонаті ми відкрили ще один маршрут співпраці з такими ж налаштованими на щедрість і доброту молодими херсонськими колегами із Благодійного Фонду “Майбутнє Херсонщини” та Центру позашкільної роботи Херсонської міської ради.

Спочатку була така ідея: за проектом «Казки рідного краю» вихованці Херсонського НВК ім. Тараса Шевченка намалювали привітальні листівки. Лідери Благодійного Фонду «Майбутнє Херсонщини» (голова Фонду – Юлія Ситник) ці роботи випустили у друкованому форматі (мальовничих листівках) і зініціювали доброчинну акцію «Пошта добра». А потім учні херсонських шкіл № 38 та 48 написали на них тексти щирих побажань щастя, здоров’я та добра для тих, хто немає рідних, але попри все вірять у казку.

І ось діти приїхали до нас. Радо зустріли наші підопічні маленьких фей-листонош, які вручили кожному з них листівочки добра і творчі вироби. Але це були не всі сюрпризи, які підготували херсонські школярі нашим підопічним.

За кілька хвилин ми почули звуки музики і нам вручили ще один несподіваний подарунок – фейєричний святковий концерт від партнерів Благодійного фонду «Майбутнє Херсонщини» – Центру позашкільної роботи Херсонської міської ради (директор Ірина Свинаренко).

Зворушливо і розчулено сприйняли мешканці та спеціалісти пансіонату кожен дитячий виступ. І то насправді виглядало не по-аматорськи, а професійно-довершено. А надто зачарували всіх дівчатка з танцювально-гімнастичного ансамблю. Літні люди та молодь із обмеженими можливостями аплодували їм так щиро та вдячно. А юні артисти-волонтери навіть у коротких бесідах переконливо доводили, як багато для них вартують отакі практичні уроки розуміння, співчуття і реальної підтримки. Такий досвід – на все життя знадобиться.

Але і це ще не всі сюрпризи того дня. Незадовго до приїзду такої чисельної делегації Благодійного Фонду «Майбутнє Херсонщини» у нашого підопічного,талановитого художника Андрія Лещинського був день народження. Тож директор Благодійного Фонду Юлія Ситник вручила йому подарунки, яких він завжди щонайбільше очікує – фарби, папір та інші речі, так необхідні для малювання.

Утім, така увага та повага до Андрія – не просто випадковість чи надмірна співчутливість до людини з особливими обмеженнями. Уже тривалий час актив Фонду і особисто Юлія Ситник дбайливо та уважно допомагають стати йому, як він сам каже, самостійною, вільною людиною. Завдяки зусиллям цих мудрих благодійників та підтримці спеціалістів Центру підготовки до пологів «Мамине щастя» (надали своє приміщення  у центрі Херсона для збору речей Андрієві Лещинському) хлопцеві швидко зібрали матеріали для малювання та вишивання. А херсонський меценат Руслан Лазарчук подарував йому індивідуальний столик та стілець для роботи. Окрім того, за підтримки відомої херсонської молодіжної організації «Тотем» (керівник – Олена Афанасьєва) на базі арт-кафе «Шкаф» було влаштовано арт-аукціон, де презентувалися і роботи нашого Андрія. Відтак, його ім’я стало відоме в колах молодих митців. У нього ніби крила виросли. Він чітко спланував свій кожен день, виділивши по 3 години на малювання.Велике добре серце має і наша землячка – відома в Каховці вчителька Маргарита Іванівна Шевченко, яка у свій вільний час проводить для Андрія майстер-класи.Хлопець на сьомому небі щастя від такої уваги та поваги. Тож на свій день народження зобразив себе правителем у золотій королівській короні.

Усі ці прекрасно – чемні дійства знімали журналісти із редакції «Таврійських новин» ТРК “Скіфія” та місцевих інформаційних порталів. А ось фоторепортаж провів професійний фотограф Денис Попов. А ще ми дізналися, що вся ця акція для наших підопічних супроводжувалася не тільки нашою організаційною підтримкою, а ще й надійною допомогою каховських волонтерів.

Отже, маємо вже сформований міцний благодійно-творчий ланцюжок для постійної співпраці з нашими новими херсонськими однодумцями. Помічників у нас побільшало, і разом ми можемо зробити багато красивого та корисного.

І таких безперервних ланцюжків доброчинності та добра останнім часом у нашій практиці з’являється чимало. І це всупереч тенденціям суцільного розчарування та повної зневіри у силу безкорисливої доброти та милосердя. Усе це нагадує пружину, яка тривалий час була затиснута, а потім враз – і випрямилася, а на її вершині почали брунькуватися паростки. Паростки Добра і Віри, що хороші, добрі, щедрі вчинки ніколи не вийдуть із «моди» нашого народу. А надто зараз, коли – весна, коли  на порі – Великдень…

Ну так налаштовані і думки, і душі наші… Отож, почасти живемо напружено, працюємо тяжко, долаючи глуху стіну нерозуміння та байдужості. Ніде правди діти: не кожному дано вміти вистояти за таких нинішніх реалій. Хтось приходить, хтось розчаровується, хтось не витримує – кидає все…Але нас, тих, хто зостається в соціальній роботі на роки, щоразу виручає перевірена життєва формула: попри все, у кожному новому життєвому чи професійному випробуванні неодмінно слід застосовувати коефіцієнт Добра.

Я і мої колеги впевнені: все, що робиться з добром, неодмінно вистоїть, добре приживеться і дасть молоді пагіння. Бо в житті має брати гору тільки хороше, світле і добре.За суттю своєю воно таке – всесильне. Це перевірено часом на власному досвіді: добро, милосердя – не абстрактні субстанції. Вони реально працюють. А надто у такій тонкій сфері, як соціально-реабілітаційна робота – одвічно світло-сонячна професія, яка програмує тільки позитивне, гуманістичне мислення і найголовніше – неодмінно реалізує всі добрі задуми практично. А так, як нині – Весна і невдовзі Великдень, то коефіцієнт Добра неодмінно примножиться…

Євгенія Шиліна,

директор Комунального закладу Херсонської обласної ради

КЗ ХОР «Каховський геріатричний пансіонат»